Якою б мовою
не танцювали рядки
але душа –
вона сама
ніби рядок …
Михайло Польський strong
Побудова фраз – справа граматики, їх зміст – стан душі…
Чи помічали ви, скільки епітетів ви зазвичай вживаєте у розмові з оточуючими? Нещодавно я стала звертати увагу на те, які частини промови найбільш використовуються в щоденних розмовах. За моїми спостереженнями виходить так, що слів у нас більше “дієвих”: іменники вказують на те, хто вчинив дію, дієслова – яка дія, а дієприкметники та прислівники – як і яким чином.
Людям, які живуть в іншій країні, знайома ситуація, коли, розмовляючи різними мовами в короткий проміжок часу, ми використовуємо слова та вирази, над якими ми довго не замислюємося, але здатні швидко і точно висловити наші думки. Вибираючи відповідні частини промови побудови граматично правильних пропозицій ми, власне, використовуємо кілька ходових висловів, відкладених у пам’яті. Однак у цьому й відбивається неповторність нашої натури. У кожної людини є своя унікальна форма вираження думок та почуттів через мову. У мене, наприклад, дієслова, іменники та прислівники заповнюють майже весь мій мовний простір. Іншими словами, я думаю – що? що робити? як? Як і в рідній мові, так і в іноземній змістовній конструкції найбільш уживаних частин мови побічно вказують на наш тип особистості, або яка індивідуальна складова нашої лексики.
Наскільки особистісний зміст граматичних конструкцій, які ми вживаємо, пов’язаний із соціальним часом? Мій висновок полягав у тому, що зрозуміти час, в якому ми живемо, зокрема, можна і за частотою втрат тих чи інших частин мови в повсякденних розмовах з оточуючими людьми. Чи не здається вам, що ми стали більше говорити про те, що було зроблено чи робиться, ніж про те, що було пережите та відчуте?..
Не зважаючи на те, що всі ми відрізняємося здатністю і бажанням надавати нашим розмовам ті чи інші емоційні фарби залежно від співрозмовника, обставин, настрою тощо, все ж таки я вважаю, що в наш час ми забули про багатство мови. Про те, наскільки ми збіднюємо себе, обмежуючись парою-трійкою засмічених епітетів і вже набридлих вигуків; про те, наскільки цілющою може бути наша мова не тільки для нас, а й для оточуючих; про те, що ми живемо ми розумом, а живемо душею… Як очі – дзеркало душі, так і мова – дзеркало все тієї ж душі, тільки її вербально-когнітивної складової.
Інтернет і сучасні комунікації спростили людське спілкування, а можливо адаптували у відповідності з часом (хто як розуміє). Скупі ділові фрази – сьогоднішня реальність, а довга всепроникна емоційна розмова – скоріше розкіш. Чи потрібно заспокоїтися і прийняти як даність поступове спрощення нашої мови? Чи вирвати себе з рутини щоденних обставин і збагатити свою промову життєдайними епітетами?
Тим, хто вивчає іноземну мову та хоче зберегти свою унікальну особистісну складову, особливо корисно звернути увагу на способи передачі емоційних станів різними частинами мови. Англійська мова багата на прикметники, причастя, прислівники, вигуки в такій же мірі, як і російська мова з усіма її незрозумілими законами граматики словоформами, закінченнями, що виражають незліченні душевні стани, і просто суфіксами, які перетворюють звичайного “малюка” на “малюсика” або “малюка”. А візьміть слово “прекрасний, красивий”, в англійській мові можна використовувати цілу палітру – beautiful, handsome, good-looking, fine, pretty.
Все у нашій мові свідчить про багатство нашої душі, або про її бідність. Емоційне забарвлення розмови – справді соціально-значуща ознака, як і рівень освіти людини, її професійна діяльність та ін. Можна сказати, що те й інше буде вірним (особливо в наш час загальної відносності).
Наталія Вікторівна Балабанова,
доцент, кандидат соціологічних наук
Міннеаполіс, США
(спеціально для ELC)